Люди, які надихають…

Є люди, на яких тримається світ. І серед цих людей — наша улюблена блоксвічанка Цитринка, яка народилася, не повірите, коли. Сьогодні! З чим її й вітаю і хочу, щоб до мене приєдналися всі, кому вона також до душі. Цитринку знаю давно, років з десять уже, як… Вона була і залишається людиною із харизмою. А це така штука, що прирівнюється до крил. Причому Цитринка не лише сама крилата, але й інших вміє надихати і окрилювати. Тому давайте побажаємо їй високих і вільних польотів душі та думки! Хай їй ведеться добре за морем, але щоб не забувалося частіше літати в Україну!

На порозі великих змін

Ще не зна, якими будуть ті зміни, але вони будуть точно, бо вже почалися. Від сьогодні я на роботі одна, як палець (не рахуючи нового редактора, з яким я навряд чи спрацююся, бо вже не настроєна на це через ряд нюансів, типу «він корчить пєрца і начальника, не маючи поняття, як робити ту бідолашну газету», «він дозволяє собі без моєї на те згоди ковирятися у моїх матеріалах, скорочуваи їх і т.д., т.п.», «він мені не подобається енергетично», «він диктує, як і що робити», «через три дні має бути черговий випуск, а в нас ще й кіт не валявся»).

Дуже сумую за колегами… Але ж все минає… Я не маю морального права тримати когось… А з душі ніби шматок хтось вирвав. Отак і живу ці дні з цим паскудним відчуттям вирваності.

А ще мене тепер ніщо не тримає на цій, хоч і такій любій серцю роботі. Пора, мабуть, і мені в світ широкий пакувати чемодани. Тож я тепер у пошуках іншого теплого місця. Як тільки щось десь на горизонті замаячить, помчу — аж курява здійматиметься. Бо вже все розвалилося і змін на краще у цьому насидженому гнізді  точно не буде.

А оскільки я — людина постійна, то в мене зараз суцільний бардак у житті, одна невизначеність і підвішений на волосині стан. Ніяка робота не йде до рук. На все хочеться плюнути і розтерти. І ще й досі не віриться, як швидко життя летить шкереберть. А, мо, мене там, попереду жде великий приємний сюрпризище? Бо ж все, що робиться, робиться на краще.

Як навчитися бути вільною

Мабуть, це проблема №1 у моєму житті. От ніби й робиш, що сам собі хочеш, а насправді ти — заручник власних звичок, слабкостей, тараканів у голові… Мої колеги нарешті звільнилися. Одна — кількома днями раніше, друга — сьогодні. А в мене в душі рана. Мені дуже погано. Апатія. Хочеться й собі бігти писати заяву на звільнення. Таке враження, наче рухнув дім, у якому жив кілька років підряд. Невідомість… Хтось має прийти на їхні місця, а я б уже стала у дверях і виганяла б усіх у спину кулаком. Я — прив’язана!!!!! От моя вся біда. Я прив’язана до шлюбу, до якогось мінімального простору, де живу-їм-сплю, до речей, до роботи, до колег, до друзів, до міста, до своїх авторитетів… Чи то у всіх так? Чи тіко я така неправильна? Як навчитися бути вільною, не прив’язаною, щоб не боліли ніякі втрати, зміни, перевороти з ніг на голову?

Хаос

Всього так багато, що хоч розірвися… До Блокса можна хіба раз на кілька тижнів доповзти. От доповзла. І то лише тому, що забила на все. Якщо почати спочатку, то хаос почався на роботі (а це ж місце мого відпочинку від справ сімейних і нудних). Так от: з’явився новий керівник, який возомнив себе пупом землі і ходить навіть по офісу з 4-ма охоронцями-мордоворотами; нам призначили щось типу «редактора» (хоча газета успішно виходить у світ ось уже двійко літ і без редактора), бо ж то 29-річний колишній квнщик, який до журналістики ані ногою, ще й нам заважає своєю присутністю; через усі ці заворушення звільняються мої колеги, до яких я просто приросла душею і без них мені тут геть погано буде; нам погрожують тим, що змушуватимуть писати гострі політичні статті (це — тонкий натяк, що змушуватимуть піарити олігархів, від яких вже тошнить. Боже, швидше б ті кляті вибори без вибору для народу…); у мене — проблеми зі здоров’ям (; мене завалили замовленнями букетів з цукерок; мене потребують на одну фірму, щоб я про них писала на їхній сайт (на щастя, хоч заплатять); в особистому житті нудота і буденщина; а я хочу спокою, любові, тепла і м’якої подушки для сну… Отак воно у мене ведеться. Суцільний хаос.

Що се в лісі здохло?

Скажу вам чесно, здохло щось вельми велике ) І то того, що в четвер я їду (вперше — встидно то як) на Львівський Форум видавців і не сама… З чоловіком.

Все було тако: подзвонили мені добрі люде і сказали, що буде автобус і є місця, і можуть мене взяти, якщо хочу, а я можу ше когось прихопити. І все то те — на халяву! Ну, і чого ж такий шанс опускати? Про той Форум я давно мріяла і вже разів зо три писала про нього статті, щоправда з вуст тих, хто там власною персоною був. А сама ж то не була. Рішила їхати майже зразу і за будь-яких обставин. Хтіла взяти свою Наталі, та в неї — пари, яких ніяк ніззя перенести чи відмінити, бо вона — дуже відповідальний викладач. І раз таке діло, сказала чоловікові. Була 99,9% впевнена, що він скаже: «Нашо мені та мура?». А тут вислухав і сказав, шо поїде зі мною.

Мо, то й не на краще, бо буде мені цілий день нити, що йому нудно, а мо, й дійсно який ведмідь у лісі ласти склеїв? ))))

Сховатися від себе

Буває так, що хочеться сховатися не те, щоб від людей, а навіть від себе справжньої… Я тут не з’являюся не тому, що словесний запор, а тому, що навіть собі не хочеться признаватися, що може бути так нудно в житті…

Через тиждень у мене відпустка — довга-предовга і нудна-пренудна. Нікуди не збираємося, бо я втомилася все організовувати, а крім мене цього ніхто не зробить. Будемо торчати дома і муляти один одному очі… Я заздалегіть знаю, що з головою сховаюся у свої солодкі букети. Накручу їх стільки, щоб заставити всю хату і милуватися хоча б тим, що я ще на щось годжуся.

Бо більш нічо з мене не візьмете — писати закинула, натхнення 0, а без нього не писання, а фальш. Кому таке тра? Робити будні цікавішими втомилася, ніхто цього не цінить. Кохаюся тільки тому, що так треба, особливого вогню чи потреби на те нема… Менш, як за 2 місяці, буде річниця мого весілля, а толку? Невже то ще й радіти тому прийдеться??? А що за радість така? У мене що, життя медом стало? Навіть дитину зробить не годні…

Про що ж тут писати, коли я живу, як равлик… Тішуся хіба чужими радощами, які іноді ще мелькають перед очима. Отак… Отак мені, мабуть, і треба! Кожен же ж сам коваль свого щастя, а в мене навіть бажання кувати його немає…

Все ОК!

Знаю-знаю, не було мене тут давненько. Хоча ні, не так. Я тут частенько перечитую всі ваші новини і радості-трагедії «жизні», а от про свої — мовчок))). Так от, у мене всьо ОК! Ну, якщо не брати до уваги сімейного ігнору і нестачі уваги-любові, але я вже звикла, що мед ложкою їсти не можна, тому знайшла собі інші ласощі — творчість!

Вдарилася я у хенд-мейд, як у стінку ))). Витворяю таку всяку красу, що потім сама не можу відірватися і сиджу-милуюся!!! Роблю букети-композиції з цукерок, а ото нарила в Неті картиночок із канзаши і влюбилася просто! Тепер дерзаю ще й в цьому напрямку. І головне — ВІРЮ В СЕБЕ І СВОЇ ВМІННЯ! 5 цукеркових букетів вже подарувала, 3 у мене купили, так що бізнес пішов ))) Жартую звісно щодо бізнесу, бо це передусім таке задоволення, що не треба ані чоловіка, ані його уваги чи любові, тут тільки ЛЮБОВ ДО СВОЇХ ТВОРІНЬ дає неймовірну наснагу.

А ще, якщо все йтиме добре і люди замовлятимуть мої роботи, то можна буде не паритися про роботу і гроші, бо на крайняк своїми руками на хліб зароблю!

Блін, починаю влюблятися в себе, бо я таки і справді стільки всього можу, просто ще сама цього не зна! ))))

Прокрутіть мій голос по радіо!

Призвичаююся бути публічною. Це трохи обтяжливо, але й троха приємно. Оце ж 9-го березня вручили мені того квитка НСПУ у Києві біля пам’ятника Шевченку на очах у сотень людей. Було страшно і соромно, бо такого привселюдного вручення я не чекала. А от не встигла вернутися додому, як подзвонили з радіо, мовляв «ти така відома вдруг стала, приходь до нас на ефір». Пішла. Так що тепера можна ждати мій голос по радіо в суботу.

Але ж не тільки такого визнання мені хочеться. Дуже хочеться його в сім’ї, хочеться, щоб чоловік нарешті загордився, що йому дісталася така жінка, щоб боявся втратити, щоб вирости в його очах… Але ж… хотіти не шкідливо! На його думку, письменник не приносить грошей в сім’ю, то чим там гордитися. От якби я приїхала додому на Мерсі, може б, загордився.

Тож оскільки так вже вийшло, що я вийшла заміж за людину матеріально схиблену, то приходиться подумати, як ще заробити грошей, окрім журналістики, з якої хіба хліба і молока купить можна ). Але ж не дарма з мене творчість пре. Оце ж я придумала, як поєднувати красиве з корисним і дуже загорілася одною ідеєю — виготовленням букетів з цукерок. Трохи потратила на матеріали, бо вони, виявляється, не з дешевих і взялася до діла. Це таке заняття, що не можу відірватися. У мене справжня спрага до нього. Сиділа б цілими днями і крутила ті солодкі квітки! Вже зробила 5 букетів! На більше поки бракує часу. Але оскільки то були пробні варіанти (хоча вдалися нівроку), то один подарувала сестрі на 8-е, другий — свекрусі на 8-е, а третій — рідній мамі на 8-е. Всі були раді! Ще два поки дома милують око! Виставила їх на продаж в соцмережах. Куплять — буду щаслива, не куплять — знайду, кому подарувати. Зараз обдумую пасхальні композиції. Думаю, до свят буде попит на мій товар! Отака я шалено-божевільна письменнице-майстриня! )))

Посвітліло на серці

Хоч я в цю хвилину вже не зовсім потрібної кондиції, бо день був ПОНЕДІЛОК і мене вже не тримають ноги, але я таки ше вичавлюю із себе останні сили, щоб поділитися радістю, яку не можу розділити з блоксівцями ще з п’ятниці. Так от, скоро НСПУ (для тих, кому то ніц не каже — Національна спілка письменників України) прийме в свої «пісатєльські» лави Мураху. Так мене ощасливили у п’ятницю, подзвонивши і сказавши на вівторок зібрати всі необхідні документи. Ну, я туди не надто перлася, щоб ви знали, але раз воно само в руки йде, то хай вже буде. А все через мою Ірпінську тусню. Показала я їм там поетичний «майстер-клас» і вони рішили, шо я таки годжуся для НСПУ й от — рекомендували. Так шо вітайте! Бо мене ще ніхто й не вітав (для чоловіка мого НСПУ, то якийсь новий матюк, і перше його питання на мою звістку було таке: «А гроші воно приносить?). Не знаю, як щодо грошей, але визнання — точно, ну, і модний членський квиток ))))