Наприкінці рочку

Не знати, чи доберуся на Блокс ще у цьому році, бо не маю часу навіть для реального (не те, щоб віртуального) життя. Але наприкінці рочку (а то таки був рочок, а не рік, бо геть швидко втік він із мого життя) хочу викинути з душі-серця-думок все на ваш гнівний ))) блоксівський суд.

І так, почнемо з роботи (бо там проводжу найбільше часу): на роботі одне гівно! А ще ж так недавно я туди бігла і вмирала за усіма і всім. Зараз моя робота — це жахливе протирання штанів. Усі креативні ідеї коту під хвіст, бо є редактор, який тіпа ЦАР-І-БОГ, і мусиш робити так, як його величності взбреде в дурну його голову. + «колеги» , які бісять так, що навіть я — спокійний удав по життю — стаю холеричним психом. Бісять тому, що не можу я працювати з непрофесіоналами, не вмію миритися з постійними їхніми перекурами-кавами-іржанням-чесанням язиками. Це спочатку відволікає, а потім просто доводить до ручки і хочеться розвалити комусь голову. А ще увесь цей зброд на пару з редактором — то одна банда (всі один одного добре знають і мають за панібрата). Я виходжу їм чужа, хоча по правильному — це вони там чужі, бо я працюю на цій роботі ось уже скоро як 5 років, а вони тільки-но входять у курс справ. Але ж сила там, де більшість банда. Тому на днях ми остаточно і назавжди побили горшки, а все через комп (бодай би він їм згорів червоним полум’ям із димком). Прийшла я одного прекрасного дня на роботу, а за моїм столом не мій комп. Добре, якби що хороше поставили, а то ж — нє! підсунули старого гроба, який постійно висне і хочеться заїхати в нього ногою. Та не просто підсунули, а поміняли. Мій нормальний віддали іншій горе-журналістці, а мені ж нашо? обійдуся і таким! Одним словом, я вчинила репет і забастовку редактору-засранцю, який все своїм знайомим, а мені хіба ДУЛЮ. Хлопнула дверима і сказала: «Робіть свою газету самі!» І вже думала — відпочину троха, та в обід дзвонить: «Прийди, поговоримо!» Прийшла на свою бідну голову. Налетіли на мене всі троє і взнала я про себе багато всього (що мене майже на роботі не буває, хоча всі кругом чудово знають і бачать, що я жодного дня не прогуляла, на роботу не запізнилася ніколи, з усім справляюся і роблю більше за всіх; що мені взагалі можна мало не друкарську машинку дати, бо нашо мені нормальний комп? от нашій Оксанці тра, бо ж вона бідолаха в Інтернеті багато працює (ну да, на свої статті клепки нема, то можна й з нету накачати). Отакі от діли! Та я, хоч як в душі клялася, що як не поміняють компи назад, то ноги моєї там не буде, зжалилася і залишилася. Просто пообіцяла статтю одній хорошій людині, жаль було не виконати обіцянку. Тому зціпила зуби і писала. Але точно тепер знаю, що злопам’ятна я крепко, бо бачити їх всіх просто не можу і при першій-ліпшій нагоді буде їм по заслузі!

Далі у нас творчість! Ну, хоч десь пре! Тут все в квітах буяє у прямому розумінні цього слова. Букети мої солодкі цвітуть шаленими темпами. В наступні вихідні буде мій майстер-клас по створенню букетів із цукерок на ТБ. А ще я в очікуванні своєї другої книжки. Вже прислали мені верстку. Буду крута тьотка, бо має вийти в якомусь київському видавництві. Юхуууууууу!

Ну, і ще те особисте… Там ніяк. Навіть не варто, мабуть, пальці томити і писати. Все якось ні риба-ні м’ясо, ми ввійшли один одному в звичку, не більше. Кому цікаво — дітей нема, як нема й вогню між нами. Просто живем…

Але ну його все! Гепнимо лихом об землю! Всіх зі святами зимовими, які от-от на порозі будуть!

Люди, які надихають…

Є люди, на яких тримається світ. І серед цих людей — наша улюблена блоксвічанка Цитринка, яка народилася, не повірите, коли. Сьогодні! З чим її й вітаю і хочу, щоб до мене приєдналися всі, кому вона також до душі. Цитринку знаю давно, років з десять уже, як… Вона була і залишається людиною із харизмою. А це така штука, що прирівнюється до крил. Причому Цитринка не лише сама крилата, але й інших вміє надихати і окрилювати. Тому давайте побажаємо їй високих і вільних польотів душі та думки! Хай їй ведеться добре за морем, але щоб не забувалося частіше літати в Україну!