Прокрутіть мій голос по радіо!

Призвичаююся бути публічною. Це трохи обтяжливо, але й троха приємно. Оце ж 9-го березня вручили мені того квитка НСПУ у Києві біля пам’ятника Шевченку на очах у сотень людей. Було страшно і соромно, бо такого привселюдного вручення я не чекала. А от не встигла вернутися додому, як подзвонили з радіо, мовляв «ти така відома вдруг стала, приходь до нас на ефір». Пішла. Так що тепера можна ждати мій голос по радіо в суботу.

Але ж не тільки такого визнання мені хочеться. Дуже хочеться його в сім’ї, хочеться, щоб чоловік нарешті загордився, що йому дісталася така жінка, щоб боявся втратити, щоб вирости в його очах… Але ж… хотіти не шкідливо! На його думку, письменник не приносить грошей в сім’ю, то чим там гордитися. От якби я приїхала додому на Мерсі, може б, загордився.

Тож оскільки так вже вийшло, що я вийшла заміж за людину матеріально схиблену, то приходиться подумати, як ще заробити грошей, окрім журналістики, з якої хіба хліба і молока купить можна ). Але ж не дарма з мене творчість пре. Оце ж я придумала, як поєднувати красиве з корисним і дуже загорілася одною ідеєю — виготовленням букетів з цукерок. Трохи потратила на матеріали, бо вони, виявляється, не з дешевих і взялася до діла. Це таке заняття, що не можу відірватися. У мене справжня спрага до нього. Сиділа б цілими днями і крутила ті солодкі квітки! Вже зробила 5 букетів! На більше поки бракує часу. Але оскільки то були пробні варіанти (хоча вдалися нівроку), то один подарувала сестрі на 8-е, другий — свекрусі на 8-е, а третій — рідній мамі на 8-е. Всі були раді! Ще два поки дома милують око! Виставила їх на продаж в соцмережах. Куплять — буду щаслива, не куплять — знайду, кому подарувати. Зараз обдумую пасхальні композиції. Думаю, до свят буде попит на мій товар! Отака я шалено-божевільна письменнице-майстриня! )))

Заміжня і самотня

Найгірше (я знаю точно) — мати чоловіка і бути самотньою. Тоді по кілька разів на день ставиш собі одне і те ж набридливе питання: «А навіщо тоді його мати взагалі? Щоб мати зайвий клопіт і не вилазити з кухні???»

Вчора ми мали разом йти до моїх батьків, але через півдня чоловікового ниття, що нащо туди йти, що йому раптом почала боліти голова, що він ліпше побуде наодинці з компом я пішла до них сама… І так у всьому. Як тільки тра кудись піти-поїхати, то або через величезні вмовляння, або сама.

Почуваюся самотньою. Немає ніякого розуміння і бажання усі справи вирішувати разом. Все потрібно або мені, або нікому… Пропала вся романтика. Немає близькості навіть у ліжку. Все якось через силу, з думкою, що так же ж треба…

Рятує робота. Дома просто дурію від того, що на мене — 0 уваги. Таке враження, що жінка моєму чоловікові треба лише для того, щоб ще більше прирости до комп’ютера, бо ж все буде зроблено само собою — їсти приготую 3 рази в день, поприбираю, принесу продукти і т.п.

Про дітей не хочеться навіть думати. Мене ці думки лякають. Це ж точно мона буде здуріть, якщо б у нас з’явилася дитина. Помочі ждати нізвідки. Отака я заміжня і самотня…