Хочеться написати про погане 2

Не часто застанеш мене на Блоксі. Така вже є, що навіть тут не завжди хочеться висповідати усе наболіле чи радісне. А от сьогодні зайшла. Передусім, перечитала свою улюблену Феміну від Цитрини. І от нарила там про ідеалізацію всього і всіх. І так воно мене зачепило за живе, що вирішила написати про погане в деталях.

Отож, і я — до останнього нерва ідеалістка. Усі для мене хороші і милі, і най-най… А копнеш глибше, то хоч в жито ховайся… Одним словом, крах ідеалів для мене — постійна проблема. І навіть усі мої намагання думати, що ідеальних людей не буває, не допомагають.

Я стала дуже нервова, я почала жорстоко вбивати в собі усі сентименти, почуття… Я стала матераільна і далека від ідеалу, дивлячись на цю суцільну руйнацію своїх псевдоідеалів. Спочатку такими «ідеалами» були для мене деякі вчителі, викладачі, письменники, священики, потім я почала шукати ідеальну дружбу і нарешті любов… Перебравши добрий десяток хлопців і чоловіків і преконавшись, що принців на білих конях не існує, вискочила я заміж якогось милого. Думала, що хоч мій чоловік і не ідеал, але серед усіх неідеальних найдостойніший… А зараз бачу, що з того вийшов великий ПШИК… Коротше, дратує він мене кожним своїм кроком… А я ж іще клялася бути з ним «до кінця своїх днів у радості й горі»…

Ні, я не знайшла собі іншого, що таке ото пишу, я просто почала цінувати волю. І якщо я здуру залишуся без чоловіка, то це вже назавжди. Бо я зрозуміла, що для такого «ідеала», як я, дуже важливі деякі матеріальні моменти, як от:

— кожній речі — своє місце (ніяких брудних шкарпеток на столі чи на відкритих полках, де мають стояти книжки, диски, вази…);

— застелене ліжко;

— чіткий режим сну і харчування (а не спання до обіду і відкривання холодильника кожних 15 хв.);

— особливе ставлення до грошей (а не розкидання їх по цілій квартирі, немиття рук після їх щоденного перераховування і т.п.);

— створювання приємних секунд, говоріння слів, які б підтримували високі почуття (а не безглуздого псування настрою з самого ранку);

— цінування моїх захоплень і роботи (а не дорікання, що я заробляю менше);

— підтримки у вирішенні проблем (а не звинуваченні мене у всіх на світі бідах);

— щирої допомоги у побуті (а не такої «допомоги», після якої я ліпше все сама робитиму, аби тільки він не сунув носа в хатню роботу);

… список можна зробити кілометровим…

Ідеальності немає у ньому ні грама. У мені ж більше немає горіння. Я тлію… Іскри бувають ще іноді в роботі, у творчості… Ці іскри сиплються від чужих мені людей, а хотілося б від найрідніших… А ще чоловік «довбе» мене за дитину. Приспічило йому, як с*ати… А я ж собі вимріяла, що дитина повинна мати ідеальні умови для життя (а не жити в одній хаті з дідом і бабою, тобто моїми «коханими» свекрами), зразкове виховання, вчитися виключно у гімназії, читати, а не «з дитинства привчатися до компа» (слова чоловіка)…

Ідеалістка я, да?

П’ятниця 13-е

Я ніколи не надавала особливого значення п’ятниці 13-го. Але сьогодні цей нібито нещасливий день і число стали для мене справді нещасливими. Іншими словами, я так більше не можу…

Цілу ніч навіть на 5 хв. не заплющилися мої очі. Зараз сиджу на роботі і мрію про подушку з ковдрою, рахую години до закінчення робочого дня… Пра, хороше заняття?

Сьогодні вночі (цебто з 12-го на 13-е) лопнули всі нерви мого чоловіка. Йому до моєї терплячості далеко, а тому він в секунді може розставити крапки над «і». От і розставив. Мій «улюблений» свекор знову-таки під добрячою мухою рішив облити мене грязючкою і кричав «забиратися вон», бо, ніби-то через мене мій чоловік став такий вибуховий за кожну дрібницю.

Ну, а як він думав? Він хтів мене ображати, а щоб мій чоловік себе тряпкою відчував, стояв собі збоку і спокійно на це дивився? Нє тут то было!!! Коротше, вигріб вночі свекор за всі свої підлості сповна. Мені було і смішно, і страшно, і незрозуміло, як… після того, коли на порозі нашої кімнати я побачила оббухане і залите кров’ярою його обличчя. Одне скажу точно — таких бойовиків не знімають і в Голівуді. Але мало того, що обличчя було червоне, червоними різко почали ставати стіни у квартирі, тумбочки, шафи, умивальник… То так свекор старався показати, яка він у нас бідна жертва. Так що на ранок було роботи з прибиранням кривавих плям. Але найцікавіше, що п’яно-червона морда не покаялася. О третій ночі дикий голос наказав усім вставать, бо червона морда хоче палить квартиру і вискакувать з вікна. На щастя, ніхто і ніщо не згоріло і з вікна не вискочило, зато батько з сином побігали один за одним з ножами і пилками. В результаті я невиспана, у мене почалися критичні дні, мене всю ламає і крутить від нічних нервів, а бажання мати власне житло стало вже якимсь маніакальним. От вам і п’ятниця 13-е!

Мавпам присвячується

Ось випадково натрапила на класнючий і такий чомусь актуальний вірш Ліни Костенко. Не можу з вами не поділитися:

Ми дикі люди, ми не знаєм
звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на
«ти».
Ми свій кінець пришвидшуєм,
пришвидшуєм
у колективних нетрях самоти.
Душа ніяк не вийде із-під
варти.
То культ особи, то культура
мас.
Колись ми, кажуть, виникли
від мавпи.
Надалі мавпа виникне від нас.

Сімейна «ідилія»

Не від хорошого життя навіть на Блоксі з’являтися не хочеться…

Пережила я, Богу дякувать, Різдво і очікую Старого Нового року, який, мабуть, щоб не стати винятком серед інших свят новрічних, буде не менш «веселим».

На Різдво, як і на рік Новий Драконівський, отримала я в подарунок сімейну, бля, «ідилію», після якої нема натхнення ні на що, навіть на писанину на Блоксі.

А ше на Різдво почала я собі троха розвіювати міф про погану свекруху, складаючи, натомість міф про свекра-монстра…

Свекор мій ненаглядний на Різдво квасив, як має буть, за що від свого сина, а мого чоловіка, получав веселих пі**юлєй, а потім всю свою злість виливав на мене. Свекру, тра сказать, дуже ще пощастило з невісткою, бо друга його б вже, якщо не за яйця підвісила, то виматюкала б усім відомим їй словниковим запасом 100%. Я, на горе собі, виявилася терплячою і тримала себе не те, що в руках, а ще й коліном свою злість попихала, шоб вона, бува, не вискочила і не задушила «коханого» свекра.

Почалося знущання над невісткою (тобто мною) на третій день Різдва з самого рання. Пішла я на кухню сніданок готувать і мала таку необережність зі свекрухою заговорить (ну не бути ж мені глухою й німою вже геть хоча б із вихованості). Свекруха перед тим по хліб виходила, то я й спитала її, як там на вулиці, чи морозець нарешті взявся. Вона мені й каже, шо взявся, мінус три градуси ніби-то. А свекор по дорозі на кухню вчув нашу мову і рішив вмішатися:

— Не три, а тридцять три градуси морозу! Шо, впадло на термометра на вікні глянуть! — каже він мені.

Це він ляпнув, бо більш нічого розумнішого придумать не зміг, щоб зранку зіпсувати мені настрій. Я промовчала через силу, зато свекруха за мене заступилася:

— Тобі шо, нема чого більше сказати?

Видно, шо нема, бо мізки від горілки всохлися в горошину.

Про цю комедію розказала я вже після сніданку чоловікові, а він же ж в мене ще той холєрик, побіг сваритися зразу і кулаками махати, а коли побачив п’яне чудо, яке йому вважається батьком, то й геть розійшовся. І вже через кілька хвилин я вигрібала далі…

Від свекра я дізналася, що я дурна, бо вийшла заміж за придурка (себто його сина), що мені хлопців мало було, що мені пора забирать манатки і йти до батьків чи на квартиру, що свекор в домі — цар і бог, що свекруха моя не дітей, а дибілів понароджувала, і тому подібне…

Одним словом, стало мені жалко не так себе, як свекруху, яка, до речі, з вуст свекра зветься с*кою та іншими представниками тваринного і не тіко світу. І як вона отаке терпить все своє більш, як 60-річне життя? А другим словом, виношую я в собі цілу промову для свекра на випадок його нового «шоу». Отак мені весело! Швидше б збулася мрія про власне житло…

 

Постноворічно-передріздвяне

Я ото вже думала не признаватися нікому, як я зустрічала Драконячого рока, але начитавшись по саму зав’язку Блоксівських постів, рішила — розкажу! Це, щоб ніхто не подумав, що я тут не являюся, бо Новий рік у мене вдався «лучче всіх».

Направду, нема ліпше, як зустрічати Нового року дома, зі своїми батьками. Це я оцінила тіко зараз, живучи у свекрівській квартирі. Так от: як стрічати Драконячий рік, у мене не було жодних планів, навіть планів, які стосуються новорічного меню. І то не того, шо я така погана господиня і все мені «до лямпи», а того, шо життя моє минає у нерідній хаті, де в одній кімнаті неможливо обзавестися усім необхідним. Це я до того веду, що у нашій комірчині навіть стола, окрім комп’ютерного, немає, а отже немає де випить-закусить. На кухні, як давно відомо, ми споживаємо їдло на тумбочці, широко розставивши ноги, бо ніде їх діти, тож про який Новий рік мона думать?

Але незважаючи на відсутність планів, ми з чоловіком у переддень Нового року поперлися все ж у супермаркет і брали, що душа бажає (бо ж планів ніяких, а отже, не треба діставати з сумки списка необхідних продуктів для приготування новорічної вечері)! Так дійшло діло й до шампанського, але раптом якогось милого чоловік вирішив подзвонити матусі і запитать, чи бувало вона не купила вже плящину (бо ж нашо зайве купувати?). А вона здивованим голоском: «А ви шо, з нами празнувать будете?». А він їй: «Тож не на вулиці нам празнувать того Нового рока, мать його туда!». Кароччє, взяли ми те шампанське і привалили додому.

Дома ж одні партизани. Мовчать, ніби їм ото мову повіднімало. Ну, мовчу і я. Пофіг мені, як зустрічати того рока. Як буде тра, то й на підлозі стріну!

Свекор по хаті повзає вже готовий, хоч до Нового ше півдня, чоловікові моєму каже, шо він дурний, як і його жінка (на жінку акцент особливий), але оскільки він готовий, я намагаюся не ображатися і вдаю глухувату. Свекруха з кухні другий день не вилазить, пече, варить, мішає, солить… Я не роблю нічо. прибираю свою кімнату, гірлянди вішаю, шоб хоч як скрасити свій злиденний Новий рік, але за кілька годин до НР мої нерви перестають бути залізними і я йду на кухню планувати своє новорічне меню, роблю салати, бутерброди, варю бульбу і нарешті дізнаюся, що свекруха дозволяє й нам посидіти за їхнім новорічним столом. Так усі мої кулінарні «шедеври» перекочовують з холодильника на людський стіл і мене попускає від поганих і злих дум, хоч і знаю, що не дуже то раді нам за тим столом будуть, але хрін з ними )

За столом всі у зборі, тіко свекор, злий, як собака, і п’яний, як чіп, рішив, шо на фіг ми йому здалися, він собі окремо зустрічатиме Дракона. Ну, його й не чекали особо, сіли їсти і дивитися нашого кумедного Яника. Да нє тут то было! Свекру схотілося нас повеселить. Пішов він, поки ми жували і плямкали, на кухню і перекинув там ялинку, та так, щоб всі подумали, що то гиря на підлогу впала. Після того, повзши коридором, привітав нас з Новим роком добірним матом. Після такої веселої вечері свекруха носила всі недоїджені старви не в холодильник, а на балкон своєї кімнати, бо чуло її серце, що свекор «нє в духє», шось тай вчвертить серед ночі з тим їдлом. І вона вгадала! Бо Новорічна ніч у нас була весела, хоч ми всі сиділи по своїх кімнатах, позакривавшись на ключ, але спати не могли, свекор нам влаштував п’яний концерт. Так що краще вже святкувати Нового рока без снігу чи олів’є, чи Сердючки, як Цитринка, чи бути оббльованою, як Вільна, аби тільки не бути залежною від свекрів і могти принаймні солодко виспатися під Новий рік.

P.S. Зараз Мураха в очікуванні Різдва і знову без жодних планів щодо його святкування )))